Москалівка
Про Москалівку часто говорять не дуже приємні речі – типу, старий район, занедбані дворики і нічого особливого. Але насправді «не все не так однозначно». За цими вулицями ховається довга і доволі цікава історія.
«Думка» вирішила розповісти, як з’явилася Москалівка, чому вона отримала таку назву і чим цей район насправді може здивувати.
Чому вона – «Москалівка»
За даними краєзнавців, історія Москалівки тягнеться ще з першої половини 18-го століття. У документах вона згадується вже у 1724 році як частина Воскресенської парафії Харкова. Тоді на цій території знаходилось кілька десятків дворів, головна вулиця, а довкола – рощі, болота та озера.
На той час тут було всього близько 16 домовласників. Один із них – чоловік на ім’я Меркул Москаль. І до речі, за однією з версій, саме його прізвище дало назву цьому району.
Лікарня професора Гіршмана
Але є ще дві версії появи «Москалівки», тож обирайте будь-яку, на свій смак. Найбільш «ходова» версія така, що тут селилися відставні солдати, яких у ті часи називали «москалями». Вони отримували або купували невеликі ділянки землі у місцевих власників – родини Квіток або купців Карпових і поступово забудовували територію.
Є й третя, колоритна, версія, що нібито колись тут були крамнички двох єврейських лавочників – Моськи і Льовки, а простір між ними називали «Моська-Льовка». От тоді ця, так би мовити, «Моська-Льовка» трансформувалася у Москальовку.
Офіційно головна вулиця отримала назву Москалівська й дала ім’я всій околиці у 19-му столітті.
«Неблагополучний» район
Райончик із самого початку був не самий спокійний. По-перше, тут жили рекрути, робітники, бідні люди, коротше, зовсім не «вершки суспільства», тож і образ життя тут був зовсім не богемний. На вулицях пиячили, шуміли й гомоніли, та навіть могли пику натовкти.
Хоча траплялося, що тут селилася і небагата інтелігенція, яка хотіла жити ближче до центру, але просто не могла собі дозволити житло в більш престижних районах.
По-друге, сама місцевість підкинула проблем. Тут були високі ґрунтові води, а отже постійна волога і калюжі, які не висихали тижнями, а то й місяцями. Після дощу вулиці просто тонули в багнюці та перетворювалися на місиво. Тож місцеві мешканці жили в умовах, де про нормальні дороги можна було тільки мріяти.
Міська влада не раз намагалася осушити територію, але це якось не дуже допомагало. Лише у 1885 році хоч головну вулицю більш-менш привели до ладу і замостили.
Але, попри усі мінуси, до середини 19-го століття тут ставало все більше народу. У 1870-х на Москалівці вже жили тисячі людей. Район поступово перетворився на величеньке передмістя, яке «зливалося» з Харковом.
Промисловий бум
У 19-му столітті район різко «прокачався», тому що сюди прийшла промисловість.
Спочатку вздовж річки Лопань почали працювати хутромийки, на яких обробляли вовну. Потім повідкривалися саловарні, миловарні та пивоварні. Поступово з’являлися фабрики і заводи, наприклад, кахельні, олійні, чавуноливарні та механічні.
Ліцей на Москалівці
У 1870-х роках з’явився газовий завод, де спочатку працювали всього лише 20 людей, та з часом він розширився. Пізніше з’явилися фабрики рукавичок, кондитерські виробництва і багато інших підприємств.
На початку 20-го століття на Москалівці працювало вже близько 50 заводів і майстерень. Для району це був справжній економічний вибух. Плюс з’явилася залізнична станція «Новоселівка» і кінний трамвай (конка). Тож людей ставало все більше і більше, район ріс як на дріжджах.
Як тут жили люди
Життя тут, м’яко кажучи, було не з легких. На заводах люди працювали по 15-17 годин на день. Зарплати були невеликими, особливо у жінок і підлітків. Наприклад, чоловіки отримували в районі 15 рублів на місяць, жінки десь вдвічі менше, а підліткам взагалі платили копійки. Жінки в основному працювали прачками, швачками або прислугою. Пізніше з’явилися й більш сучасні професії – наприклад, перукарки.
Трисвятительський храм
Умови життя теж були далекими від комфортних. Уявляєте, ще не так давно вода вдома була розкішшю. У будинках довгий час води просто не було, тому місцеві ходили до так званих «басейнь» – водорозбірних будок. Найвідоміша стояла на розі Москалівської та Рибасівської. За два відра води платили півкопійки. Черги були величезні, виникали сварки та іноді навіть доходило до рукопашної.
Місця з історією
Але Москалівка – це не тільки «робітничий район». Тут є декілька реально цікавих локацій.
Наприклад, у 1875 році на вулиці Москалівській з’явився кам’яний будинок, який згодом став амбулаторною лікарнею Єлизавети Дрентельн – однієї з перших жінок-лікарів Харкова. Вона стала довічним директором медзакладу і отримала статус держслужбовиці, що було дуже круто, бо на той час жінкам такий статус давали дуже рідко.
У 1908 році у районі працювала очна лікарня відомого професора Леонарда Гіршмана. До нього приїздили пацієнти з усієї імперії. Він приймав людей з ранку і до пізньої ночі. Щоправда, сам будинок пізніше перебудували і він сильно змінився.
Аптека №22
Ще одна цікава будівля – дім на Мар’їнській, 12/14. Його збудували на початку 20-го століття як торгову школу. Пізніше його об’єднали з гімназією. При «совку» тут працювали різні установи – від статистичного управління до школи і педучилища. Наразі це фізико-математичний ліцей №27.
Також на Москалівці з’явився один із перших кінотеатрів Харкова. Спочатку він мав назву «Дзеркало життя», а потім його перейменували на «Жовтень». Він був закритий у 1991 році.
Окремо згадаємо аптеку №22, яка працює тут вже понад сто років. Її історія почалася ще у 19-му столітті, коли її відкрив провізор Василь Тутаєв. З часом вона змінила кілька власників, але «дожила» до наших днів.
А от справжня архітектурна «родзинка» району – особняк купця Григорія Гольдберга, який виглядає майже як невеличкий замок.
До речі, Трьохсвятительський храм, який знаходиться неподалік, збудовано на його ж кошти. Зазначимо, що це одна з перших споруд у Харкові, де використовували залізобетон. Для того часу це було супер прогресивне рішення. Назва церкви теж символічна, бо імена братів Гольдбергів перегукуються з іменами трьох святителів – Григорія Богослова, Василя Великого та Іоанна Златоуста.
Відомі люди з Москалівки
Між іншим, попри всю свою «простоту», цей район дав світові купу відомих людей.
Тут жили поет Володимир Свідзінський, актор і співак Марк Бернес, композитор Ісаак Дунаєвський. Саме тут провела дитинство Клавдія Шульженко. Її будинок на Володимирській вулиці досі стоїть. А ще – художник-мариніст Михайло Ткаченко, роботи якого купували європейські аристократи. Жив він у Парижі, але щороку повертався до Харкова.
Лікарня Єлизавети Дрентельн
Москалівський «Ванька»
Зараз про це краще було б не згадувати, але все ж таки…є версія, що саме мешканець Москалівки став прототипом героя оповідання «Ванька» Антона Чехова. Йдеться про Гаврила Харченка. Є записи, які підтверджують, що письменник допомагав його родині і навіть платив за навчання його доньки. У документах так і написано: Харків, Москалівка.
Водорозбірна будка
Москалівка сьогодні
Звичайно, зараз Москалівка виглядає інакше, ніж сто чи двісті років тому. Та воно й на краще. Бо нащо нам ті брудні калюжі та багнюка на вулицях. Є й мінуси, бо промисловість вже не та, багато будинків старі та занедбані. Але ж атмосфера нікуди не зникла. Тут старий Харків відчувається дуже чітко. І він зовсім не «глянцевий», не туристичний, як от у центрі, а справжній, без пафосу і прикрас. І якщо придивитися, то за кожним двором, кожною вулицею тут ховається своя цікава історія.
Коментувати post