Ілюстративне фото
Сьогодні важко уявити Харків без Південного вокзалу. Щодня тут проходять тисячі людей, прибувають і відправляються потяги, а привокзальна площа стала однією з найвідоміших точок міста. Але колись на цьому місці було звичайне болото, де росли очерети та кумкали жабки.
«Думка» розповість історію харківського вокзалу – про його будівництво, руйнування під час війни та відновлення.
Як Харків отримав залізницю
Перші розмови про будівництво залізниці через Харків почалися ще у 1852 році. Тоді харківський, полтавський і чернігівський губернатори звернулися до влади з пропозицією побудувати Південну залізницю від Харкова до Феодосії. Проєкт підтримав імператор Микола І, який написав на документі: «Буде чудова справа. Невідкладно розпочати здійснення». Але далі слів справа тоді не пішла, бо не знайшлося грошей на будівництво. Ситуацію змінила Кримська війна, яка показала, наскільки ми відставали у транспорті. Імперські війська добиралися до Криму на візках, запряжених кіньми. Через бездоріжжя це займало дуже багато часу. Тож після війни стало очевидно, що без залізниць країні не обійтись.
У 1868 році право на будівництво Харково-Кременчуцької залізниці отримали гофмейстер Олександр Абаза та барон Карл фон Унгерн-Штернберг. У той час у Харкові губернатором був граф Олександр Сіверс, саме він і «пробив» будівництво станції саме в місті. Завдяки його наполегливості вокзал вирішили будувати не за містом, як це часто робили, а майже в центрі.
Міська дума погодилася виділити землю. Хоча місце було не дуже привабливе – заболочена місцевість під Холодною горою, яку називали Архієрейською левадою.
Болото, «міазми» і перші роботи
У ХІХ столітті ця частина Харкова виглядала зовсім не так, як зараз. Тут було болото, стояли калюжі, ріс очерет, а місцеві жителі постійно скаржилися на так звані «міазми» — тоді так називали неприємні запахи від гниття, які вважали причиною хвороб.
Річки були перегороджені греблями, вода застоювалася, в неї зливали всі відходи і в той же час брали звідти воду. Тож не дивно, що тут частенько спалахували епідемії тифу, холери та інших хвороб.
Генерал-губернатор Сергій Кокошкін вирішив трохи навести лад і наказав осушити частину боліт, прокопавши канали. Завдяки цьому територію під майбутній вокзал трохи підсушили, хоча повністю проблему тоді так і не вирішили.
На початку березня 1868 року до Харкова надійшла телеграма з Петербурга. Її відправили письменник Григорій Данилевський та критик Аполлон Матушинський. У повідомленні було сказано:
«Наше клопотання увінчалося успіхом. Відбувся Високий наказ про будівництво Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Роботи передбачається розпочати одночасно по всьому шляху. Вітаємо місто!»
Будівництво почалося у травні 1868 року з ділянки Бєлгород – Харків. Але майже одразу виникла проблема. Підрядник сказав, що якщо місто не виділить землю безкоштовно, то станцію прийдеться будувати за межами Харкова. Міський голова Микола Шатунов швиденько відповів, що місто просить призначити станцію на леваді під Холодною горою і може віддати землю безкоштовно, так навіть частково оплатити викуп приватних маєтків.
Перший вокзал
На момент відкриття руху поїздів вокзал у Харкові ще не встигли звести, і урочистості проводилися на будівництві.
22 травня 1869 року до Харкова прибув перший поїзд. Сучасники згадували, що подія викликала справжній ажіотаж. На пероні зібрався величезний натовп людей. Вони хвилювалися, перегукувалися, намагалися краще роздивитися диво техніки.
Коли локомотив із прапорами і гірляндами зелені під’їхав до станції, оркестр заграв, а натовп вибухнув вигуками «Ура!». Один із очевидців навіть описував, що якийсь чоловік так злякався руху поїзда, що схопився за стовп і закричав: «Тримайся міцніше, Мітюха!»
Перший вокзал ввели до ладу тільки в 1874 році. Він був досить скромним: невеличка двоповерхова будівля, збудована за проєктом архітектора Андрія Тона. До речі, він помер задовго до здійснення свого задуму, у 1858 році.
Спочатку цього наче вистачало. Але ж залізниця швидко розвивалася. Кількість поїздів і пасажирів зростала буквально щороку. Харків поступово отримав сполучення з Миколаєвом, Севастополем та іншими містами. Зрозуміло, що вокзал треба було розширювати.
Реконструкція в кінці ХІХ – на початку ХХ століття
У 1896 році почалася масштабна реконструкція вокзалу. Нову будівлю проєктували архітектори Сергій Загоскін та Юлій Цауне. Роботи йшли п’ять років – до 1901-го.
У результаті Харків отримав один із найбільших вокзалів Російської імперії. У новій будівлі було сім критих платформ і чотири тупикові колії для поїздів, які завершували маршрут у Харкові. Також були побудовані великі зали очікування, ресторан, буфети, телеграф, книжкові та газетні кіоски – все що треба пасажирам на той час.
На платформи люди виходили не так, як зараз, через підземні переходи, а через закритий міст над коліями.
Альманах «Супутник пасажира Південно-Східними залізницями» описував вокзал як «грандіозну пасажирську будівлю – одну з найкрасивіших і найкращих у росії».
Початок ХХ століття
На початку ХХ століття залізниця у Харкові працювала дуже активно. Через наше місто проходило все більше поїздів, а разом із ними – тисячі пасажирів. А потім сталася революція. Але не Гідності, а жовтнева. Тоді станція зазнала серйозних пошкоджень, робота залізниці порушувалася, а обсяги перевезень різко впали. Тільки на початку 1930-х років вантажні перевезення змогли більш-менш стати на минулий рівень.
Разом із вокзалом поступово формувалася і привокзальна площа. У 1912-1914 роках навпроти вокзалу з’явилася будівля Управління Південної залізниці. Її побудували у неокласичному стилі за проєктом архітекторів Олександра Дмитрієва та Дмитра Ракітіна.
Цікаво, що до цього служби управління були «розкидані» по 19 різних будівлях міста. А вже пізніше поруч з’явився Головпоштамт у стилі конструктивізму та житловий будинок для залізничників.
Друга світова
У роки Другої світової війни залізниця мала важливе стратегічне значення, тому що через неї на фронт доставляли зброю, боєприпаси, пальне та продовольство. Для цього використовували спеціальні паровозні колони резерву. Тут навіть формували бронепоїзди, а їхні екіпажі часто складалися з залізничників.
Та сам вокзал ці події пережив тяжко. Під час боїв та бомбардувань у 1941 році будівля була знищена майже повністю. Від колишнього вокзалу залишилося тільки невелике південне крило та частина платформ.
Під час німецької окупації було розтрощено більшість колій, мостів, депо, систем сигналізації та зв’язку. Тоді здавалося, що все це неможливо відновити. Але за справу взялися практично одразу після звільнення міста.
Вокзал після війни
Після війни Харківський вокзал довелося будувати практично «з нуля». Вокзал у тому виді, який ми бачимо зараз, відкрили 2 листопада 1952 року. І це вже третя за рахунком будівля. Проєкт розробили архітектори Волошин, Мезенцев та Лимар, а будівництвом займався трест «Південтрансбуд». Його побудували у тодішньому архітектурному «тренді» сталінського ампіру. Але ж будівля вийшла справді масштабною та на дивно гарною. Вокзал отримав звичний нам вигляд із двома високими вежами і величезним портиком з десятьма колонами, які зроблені з білого інкерманського каменю. До речі, ще в 50-му над платформами поставили великі навіси, щоб пасажирам було зручніше чекати поїзди.
У 1957 році від Харкова до Мерефи поїхали перші електрички. Це стало початком електрифікації Південної залізниці.
Із 1960-х років паровози почали потихеньку списувати. Їх замінювали тепловози та електровози, до того ж модернізували колії, збільшували пропускну спроможність станцій і вузлів.
До речі, у 1969 році, коли залізниці виповнилося 100 років, її нагородили орденом Леніна – у «совку» це вважалося найкрутішою нагородою.
Сучасний вокзал
У 1978-1982 роках вокзал знову розширили. З південного боку, зліва від Привокзальної площі, з’явилася нова частина будівлі у більш сучасному стилі. Проєкт розробив інститут «Харгіпротранс», а серед архітекторів були Юрій Муригін, Людмила Гурова, Леонід Інюшкін, Сергій Кухтін та Анатолій Жирнов.
Приблизно у той же період поруч з вокзалом побудували 16-поверховий готель «Експрес».
Після розпаду СРСР залізниці було непросто в економічному плані. Але Південна залізниця змогла зберегти свою роботу і поступово почала модернізуватися.
До 350-річчя Харкова у 2003 році вокзал відремонтували, а привокзальну площу реконструювали. Її закрили для транспорту, вимостили декоративною плиткою, облаштували клумби та фонтани. З тих пір площа радує око харків’ян своєю красою.
Останні роки
З початком війни на сході України у 2014 році частину напрямків довелося закрити. Так, припинили курсувати поїзди до Донецька, Луганська та Криму.
У перші ж дні повномасштабної війни 2022 року з вокзалу евакуювалися тисячі людей, на перонах були шалені натовпи бажаючих залишити місто. З Харкова почали курсувати евакуаційні поїзди на захід України. Квитки на ці рейси були безкоштовними, адже головне було скоріше вивезти людей з-під російських обстрілів. У першу чергу на такі рейси пускали жінок з дітьми і людей похилого віку.
У районі вокзалу тоді навіть виникли затори з автомобілів. Деякі люди залишали машини просто на під’їздах до станції і бігли на потяг. Через це поліції довелося розчищати територію від покинутих авто, щоб забезпечити нормальний під’їзд транспорту до вокзалу.
Наразі, не дивлячись на обстріли з терористичної росії, рух поїздів стабілізувався. З Харкова знову почали ходити регулярні рейси до різних міст України. Також поступово повернулися до роботи приміські електрички. Звичайно, що спокійно працювати російський терористи не дають. Але наші залізничники роблять усе можливе, щоб люди могли подорожувати попри все.
Наш вокзал пережив чимало – революцію, війну, руйнування і кілька великих перебудов. Складні часи тривають і зараз. Але, як і раніше, поїзди приходять і відправляються, а залізниця продовжує працювати, навіть попри війну. І хочеться вірити, що колись вона знову з’єднає Харків із Кримом і Донбасом, а сама історія вокзалу матиме ще багато світлих і мирних сторінок.
Коментувати post