Ілюстративне фото
Про Журавлівку зазвичай згадують, коли мова заходить про відпочинок. Хтось їздить туди на пляж, хтось у гідропарк, хтось просто прогулятися біля води. Але насправді це не просто місце «на вихідні», а один із найстаріших районів Харкова, який з’явився у часи, коли місто тільки-но починало формуватися.
«Думка» вирішила розповісти, як виникла Журавлівка, звідки взялася її назва і якою вона була раніше.
Чому «Журавлівка»
Найпопулярніша версія назви району, скажімо так, «побутова». Кажуть, наче колись давно тут стояла криниця з дерев’яним журавлем (це такий спеціальний механізм, яким діставали воду).
Є такий собі «природний» варіант, що колись ця місцевість була болотистою, з купою водойм, і тут реально водилося багато птахів, у тому числі й журавлів.
Ще є третя версія появи цієї назви. У старих документах згадується чоловік із прізвищем Журавель, який жив на околиці Журавлівки. Тож цілком можливо, що саме його ім’я з часом «приклеїлося» до всього району.
С. І. Васильківський. Вітряки на Журавлівці. Із фондів Харківського художнього музею
Яка з версій правильна, важко сказати, тому обирайте, яка вам більше подобається.
Поява Журавлівки
Журавлівка знаходиться на правому березі річки Харків, вздовж сучасної вулиці Шевченка. Район, умовно, поділяється на Близьку і Далеку Журавлівку, а також Рашкіну дачу (із рашкою нічого спільного не має). Цікаво, що люди тут почали заселятися аж у 17-му столітті, приблизно в ті ж роки, коли з’явилася Харківська фортеця. Є навіть версії, що перші поселення тут виникли трошки раніше.
Отже, Журавлівка з’явилася як поселення десь у 1650-х роках, і тоді тут жили однодворці (синки стрільців, козаків) та служиві люди.
Журавлівка, фото поч. XX ст.
У 17-му столітті через Журавлівку проходила так звана Бєлгородська дорога (зараз – вулиця Шевченка), яка вела на так звані Бєлгород і на Москву. От саме навколо неї і почала з’являтися забудова. Північна частина вулиці Шевченка заселялася ще у 17-му столітті, а от південна – набагато пізніше, вже у 19-му столітті.
Після дощів дорога перетворювалася на страшенне болото з ямами та канавами, через які не те що пройти, а навіть проїхати було майже нереально. Місцеві роками просили владу щось із цим зробити, але справа зрушила з місця лише після звернення до губернатора у 1891 році.
Та попри всі ці неприємності, сама Журавлівка виглядала дуже живописно. Перед очима проїжджих поставали невеличкі хатинки, над якими височіли куполи церков, і багато вітряків на пагорбах. До речі, на початку 19-го століття їх було аж до двохсот.
Цю атмосферу дуже добре передав у своїх картинах художник Сергій Васильківський. Влітку там була краса – район буквально тонув у зелені і квітах, а от у холодну пору все виглядало не так романтично… Бруд, калюжі і, скажімо так, неприємні «сюрпризи» прямо під ногами, бо ж сміття і відходи тоді частенько викидали прямо біля дворів.
С. І. Васильківський. Журавлівка. З фондів Лебединського художнього музею
Та час йшов, все змінювалося, поряд з Журавлівкою почали з’являтися великі заводи, (наприклад, підприємства Трепке та Гельферіх-Саде) і сюди «підтягнулися» робітники. Тому на районі стало більше людей, та й взагалі дещо помінявся місцевий контингент. Наприклад, за даними дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова, у 1891 році тут налічувалося 239 дворів, у яких проживало понад 1500 мешканців.
До слова, довгий час Близька і Далека Журавлівка стояли окремо. Поєднали їх тільки в кінці 19 століття, коли у Харкові відкрили Технологічний інститут (зараз – Політех).
Рашкіна дача
Є ще одна частина Журавлівки – Рашкіна дача. До «рашки» вона, звісно, ніякого відношення немає. Назва така через те, що у середині 19-го століття ці землі викупив відставний штабс-ротмістр Іван Рашке. Він створив тут свій хутір і, певна річ, збудував собі садибу. Пізніше цей маєток перейшов до його дружини, а потім – до доньки. До речі, саме донька, Варвара Рашке, у кінці 19-го століття побудувала будиночок, який зберігся до сьогодні.
Рашкіна дача
Проблемна річка
Жилося тут людям не дуже комфортно. Бо як весна, так річка Харків виходить із берегів. В усякому разі так було до 20-го століття. І це не просто «трошки підтопило», а вода реально заходила у двори, затоплювала будинки і псувала все, що тільки можна.
Більше того, вітер розносив вологу по всьому району, та ще й відсутність нормальної каналізації створювала ідеальні умови для поширення різних хвороб. Тож з епідеміями тут стикалися частенько.
Гребля на р. Харків у Журавлівці, фото поч. XX ст.
Але навіть не дивлячись не це все, Журавлівка вже тоді стала місцем для відпочинку. На ставку ще з давніх часів стояли гребля і водяний млин, а у 1880-х роках там облаштували човнову станцію і зробили купальну зону. І понеслося…Сюди почали приїжджати молоді чиновники, вчителі, гімназисти, офіцери, коротше народ, який хотів трохи відпочити біля води.
А от ідея зробити тут повноцінний зелений парк з водоймами з’явилася у 1936 році. Та реалізувати її вдалося лише після Другої світової війни. У 1950 році територію частково реконструювали, звели пішохідні мости та облаштували пляжі. В результаті з’явився Журавлівський гідропарк у нинішньому виді. Пізніше сформували і водосховище, яке містяни називають «Харківським морем».
Журавлівський ставок, фото Олександра Катеринича, 1913 рік
Метроміст і плани на автоміст
Одна з найвідоміших «родзинок » району – це закритий метроміст між станціями метро «Київська» та «Академіка Барабашова». Цей міст починається за вірменською церквою та закінчується у промзоні перед ринком «Барабашово». Він почав працювати у 1984 році і досі залишається єдиним таким наземним мостом метро у нашому місті. Заради його будівництва довелося «пожертвувати» кількома житловими кварталами.
Між іншим, колись на цьому мосту був пішохідний перехід – можна було перейти з одного берега річки на інший. Але у 2001 році цей прохід закрили.
Метроміст
Цікаво, що поруч із метромостом хотіли побудувати ще й автомобільний міст і прокласти великий проспект, який би з’єднав центр із Салтівкою. Навіть встигли поставити кілька опор. Але далі справа поки що не пішла, хоча проєкт такий дійсно є. Міст, який зв’язуватиме Салтівку з центром Харкова планують побудувати, але строки наразі невідомі, бо ж війна значно впливає на розвиток транспортної інфраструктури.
Храми Журавлівки
На Журавлівці є ще кілька цікавих місць. Наприклад, храм Петра і Павла, який побудували у 1870-х роках. Історія його появи між іншим досить таки нетипова. Зазвичай люди самі добивалися будівництва церкви, а тут було навпаки. Місцеві мешканці довгий час обходилися без власного храму і ходили до Різдво-Богородичної (Каплунівської) церкви у Харкові, і їх це цілком влаштовувало. Але у 1867 році Харківська духовна консисторія сказала, що все, «цей час настав» і вже треба мати свою церкву.
У 1869 році жителі Журавлівки купили дві десятини землі під його будівництво. Ділянку їм продала дружина генерал-лейтенанта Катерина Козлянинова. Ще й меценати підкинули грошенят, наприклад, купець Василь Болотов заповів на майбутній храм аж 25 тисяч рублів, а на той час це були серйозні гроші.
Храм Петра і Павла
Проєкт розробив архітектор Федір Данилов, а сам храм заклали 18 червня 1872 року.
Освятили церкву на честь святих апостолів Петра і Павла у вересні 1875 року, а головний престол вже роком пізніше. Храм виглядав досить ефектно, бо ж його покрили білим англійським залізом, яке навіть не треба було фарбувати. Куполи і хрести позолотили, а дзвіницю прикрасили.
І це не єдиний храм на Журавлівці. Є тут і досить «молода» вірменська церква Сурб Арутюн. Її освятили у 2004 році. Збудували церкву за проектом харківського архітектора Павла Чечельницького.
Журавлівка сьогодні
В останні роки цей район пережив непрості моменти. У вересні 2024 року через обстріл рф тут сталася масштабна пожежа, внаслідок якої вигорів сосновий лісок. Хоча говорили, що дерева і без того були ослаблені через шкідника – кореневу губку.
Міський голова Ігор Терехов заявив, що на місці вигорілого лісу з’явиться парк. За його словами, забудови там не буде і цю територію залишать для відпочинку. Також планується висадити вже підрослі дерева, щоб не чекати десятки років, поки все знову виросте з нуля.
Пляж на Журавлівці / Фото: соцмережі
А загалом Журавлівку хочуть перетворити на повноцінну рекреаційну зону. Острів вже повернули у комунальну власність, і тепер акцент обіцяють зробити на спокійному відпочинку. При цьому повністю заклади не зникнуть. Наприклад, ресторан «Млин» не планують закривати, але введуть обмеження і по графіку роботи, і по музиці.
Журавлівський гідропарк
Отже, наразі, навіть не зважаючи на війну, Журавлівка залишається улюбленим містом відпочинку для багатьох харків’ян. Весною, а особливо влітку тут повно людей. Хтось приходить купатися, хтось рибалити, а хтось просто гуляє-випиває або катається на каяках. Як і раніше, люди приходять сюди відпочити, видихнути і помилуватися гарними краєвидами.
Коментувати post