Нещодавно в українському культурному просторі з’явилося видання, яке, без перебільшення, можна назвати подією національного значення. Це монографія «Гончарне мистецтво Опішного в контексті розвитку української кераміки другої половини XVII – початку XXI століття» Олени Клименко, керамологині, мистецтвознавиці, наукової співробітниці відділу декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України.
Дослідження виконано впродовж 2015 – 2022 років у рамках відомчих наукових проєктів Національного музею-заповідника українського гончарства: «Історіографія української керамології (кінець ХVIII – початок ХХI століття)» та «Персоналії українського гончарства як чинник збереження й розвитку етнокультури України кінця ХIХ – початку ХХI століття (біографії, образний світ, художня стилістика, творча спадщина».
Рецензентами книги стали провідні українські мистецтвознавці: Орест Голубець (Львів) – завідувач кафедри художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв, професор кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», академік Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор; Тетяна Кара-Васильєва (Київ) – завідувачка відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, академік Національної академії мистецтв України, докторка мистецтвознавства, професорка, заслужена діячка мистецтв України, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка; Зоя Чегусова (Київ) – старша наукова співробітниця, учена секретарка відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, кандидатка мистецтвознавства, заслужена діячка мистецтв України, почесна членкиня Української академії архітектури, лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Підготовкою видання займалося видавництво «Українське народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства. Концепцію художнього оформлення та макет видання розробив головний художник музею-заповідника, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло, літературне редагування здійснила завідувачка видавництва «Українське народознавство» Людмила Гусар, іменний та географічний покажчики підготували співробітники Гончарської книгозбірні України Оксана Андрушенко, Галина Панасюк, Тетяна Хрипун. Книгу надруковано відомим українським видавцем Павлом Сачеком.
Усе своє свідоме наукове життя Олена Клименко присвятила цьому дослідженню. Роки наполегливої праці, пошуку, осмислення й любові до українського гончарства втілилися у виданні, яке сьогодні постає енциклопедією Опішного.
«Керамологиня підготувала захоплюючу книгу про багатовікову тяглість української ремісничо-художньої традиції, вивершеної на рівень національного символу, знаковості етнічної культури українців. Водночас вона створила винятковий гончарський меморіум Опішного, епічну розповідь про колективну пам’ять і жертовну працю впродовж понад трьох століть сотень опішненських династій, які присвятили своє життя прадавньому гончарному промислу; про їхню відданість гончарній справі, віртуозну художню майстерність, природне обдарування й талант творити високе мистецтво; про успадкування, збереження й безперервність розвитку місцевих гончарних традицій. Завдячуючи історичній спадкоємності гончарської спільноти Опішного, її мистецькі творіння стали коштовним внеском України у світову культурну спадщину», – зауважив генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, професор Олесь Пошивайло.
У монографії не лише аналіз розвитку української керамології впродовж кількох століть, а й жива тканина досвіду: польові експедиції, архівні пошуки, тисячі розмов із майстрами, спостереження, що з роками набули глибини й сенсу. Зібрана по крихтах і збережена для майбутніх поколінь книга вражає глибиною, масштабом і науковою потужністю.
«Мій шлях до написання книги розпочався ще в 1979 році, коли вперше приїхала до Опішного. Відтоді це місце стало для мене не лише об’єктом наукового зацікавлення, але й простором глибокого особистого й професійного зв’язку. Саме тут сформувалося моє розуміння гончарства як складного культурного явища, в якому поєднуються ремесло, мистецтво, традиція й пам’ять», – повідомила Олена Клименко.
В основі дослідження – люди (гончарі, родини, династії, майстри), чиї руки формували не лише побутові речі, але й саму сутність української культурної ідентичності. Авторка вдало поєднала історію, керамологію, мистецтвознавство, етнологію та культурологію, створивши багатошарову цілісну картину розвитку гончарства другої половини XVII – початку XXI століття. Вона проаналізувала художні особливості, технології, стилістику, соціальні та культурні контексти, характеризуючи гончарство як живий, динамічний процес, що змінюється разом із суспільством, але не втрачає свого націоідентифікуючого значення. Це видання розкриває феномен Опішного, як живого організму культури, де глина – мистецтво, а традиція – форма національної свідомості.
«Ми багато писали книжок про всіх інших, але не про своє. І, нарешті, тепер маємо свою Біблію про гончарські роди Опішного. Монографія стала першим в історії незалежної України узагальнюючим фундаментальним дослідженням історії й художніх досягнень найвидатнішого гончарного осередку України – всесвітньо відомої столиці українського гончарства, творча спадщина якої стала своєрідним етнічним символом української національної культури», – підкреслив Олесь Пошивайло.
За десятиліття практичного й наукового досвіду Олена Клименко досягла виняткового рівня професійного чуття: сьогодні вона здатна визначити походження, особливості техніки глиняних виробів за візуальними ознаками. Це свідчить про глибину занурення в матеріал і справжню єдність дослідниці з предметом свого вивчення.
Ця монографія – потужний інтелектуальний здобуток, суттєвий внесок для збереження національної ідентичності українців. У часи випробувань і трансформацій такі праці стають духовною опорою, допомагають усвідомити власне коріння та відчути тяглість поколінь. Саме через подібні фундаментальні дослідження формується й передається жива сутність української самобутності. Монографія Олени Клименко – одна з найвагоміших праць про українське гончарство другої половини XVII – початку XXI століття. Книга стане джерелом натхнення для мистців і відкриттям для кожного, хто прагне глибше пізнати Україну.
Карина Рєпєх, співробітниця інформаційної служби НМЗУГ
Фото Тараса Пошивайла
Коментувати post