Штикало Д. Над світом сяє хрест меча. Вибрані твори. К.: Українська видавнича справа, 2024. – 256 с.
«Сьогодні треба нам людей, які не запитували б безпорадно мас, що треба робити, але які робили б те, що треба і казали масам, що саме робити треба».
Д. Штикало «Новітні Данаїди», 1933 р.
Сучасний світ сповнений розламів та криз. Головною проблемою є світоглядна криза. Бачимо численні спроби так званої «модернізації» світогляду, культури, зокрема, й націоналізму. Але в чому полягає ця «модернізація»? Як на мене, у привнесенні у націоналізм невластивих йому ліберальних цінностей, що руйнують його зсередини, не посилюють його, а послаблюють. Маємо протистояти цьому, звертаючись до незаплямованих, чистих, джерел класичного націоналізму 1920-х – 1930-х років.
Усталений інтерес до історії та теорії українського націоналізму спостерігаємо останніми десятиліттями, що особливо став відчутний з початком російсько-української війни у 2014 році. Видано головні праці М. Міхновського, Д. Донцова, М. Сціборського, С. Бандери, Я. Стецька, Ю. Липи та ін. Усі ці праці мають велике значення для дослідження інтелектуальної історії як на території України, так і української еміграції, позаяк майже усі ідеологи вагому частину свого життя провели на чужині.
Вагоме місце у цьому видавничому, просвітницькому та дослідницькому процесах належить «Українській видавничій справі» під керівництвом Віктора Рога. Зусиллями пана Віктора та співавторів-упорядників світ побачили базові та маловідомі праці не лише головних ідеологів, але й маловідомих, на жаль, призабутих в силу різних причин українських інтелектуалів-націоналістів. Напевно, найвидатнішим прикладом в цьому плані були донедавна праці Івана Вовчука, видані з передмовою Олега Вітвіцького. Але тепер видано ще одну збірку малознаних праць, статті Дмитра Штикала «Над світом сяє хрест меча». Дмитро Штикало (1909-1963) журналіст, публіцист, поет, громадсько-політичний діяч. Ще дитиною Дмитро відчув на собі разом з родиною репресії окупантів-москалів, що вислали його малого до російщини. На щастя, він повернувся. Діяльність Штикала була найбільш активною у міжвоєнний період на Східній Галичині. За свої погляди зазнавав репресій від польської влади. А потім були роки еміграції, аж до 1963 року, коли Штикало навічно упокоївся у мюнхенській землі. В еміграції він працював певний час редактором легендарної газети «Шлях Перемоги». Увагу до цієї постаті має привернути хоча б те, що в одному з листів Дмитро Донцов зазначав: «Дуже вразила мене смерть Д. Штикала. Яка причина? Я не забуваю, що властиво він перший проголосив в Галичині ідею «МЕЧА-ХРЕСТА».
Рецензоване видання вдало вводить у проблематику ідейних шукань українських націоналістів завдяки, як завжди, ґрунтовній та концептуальній передмові одного з провідних сучасних українських націологів Олександра Сича. Доктор політичних наук Олександр Сич вдало починає вступ з аналізу таких базових для цієї збірки понять як «абсурд» та «лицар». Цей поняттєвий підхід нагадав мені чудові тексти Євгена Онацького.
Збірник містить не лише праці Д. Штикала, але й спогади про нього, репортажі про поховання. З них ми дізнаємося ціле гроно метафор та епітетів, якими сучасники окреслювали своє сприйняття Штикала як не лише публіциста, але й мислителя та організатора. Показово, що його називали й патріотом, й націоналістом. Опубліковані праці переконливо свідчать, що Штикало був саме націоналістом, тобто мислив не територіальними категоріями, а ідеалістичними. Як і для багатьох націоналістів, для нього надважливими були ідеї поєднання християнського вчення з націоналістичними засадами. Як відомо, УГКЦ та ОУН та й інші розгалуження українського націоналізму перебували у складному співіснуванні. Символічно та показово, що «Націоналізм» Донцова вийшов першим виданням з друкарні отців Василіян у Жовкві в 1926 році. Будучи послідовником Донцова, Штикало водночас пропагував ідеї митрополита Шептицького. Тобто Штикало намагався втілити згадану вище та й розвинену ним самим ідею войовничого, караючого, християнства, де у пріоритет ставляться не так звані загальнолюдські та релігійні цінності, а національні. Чи вдалося йому поєднати ці ідеї? Думаю, читач по різному відповість на це питання. Зазначу лише, що на моє переконання, в усіх питаннях, а передусім ідейно-культурних, в Україні має існувати домінування українського права, українських цінностей, українських правил, змінювати одне ярмо на інше – згубно.
Штикало може бути сприйнятий та актуалізований у багатьох аспектах. Найціннішим та найбільш актуальним, як на мене, є студентський рух. На жаль, зараз студенти в Україні дезорієнтовані ліберастично-лівою пропагандою. Яскравим прикладом страшного морального падіння була участь молоді, зокрема, й деяких студентів у ганебно відомому мітингу у Львові у листопаді 2023 року проти Ірини Фаріон, який дав привід космпополітично-глобалістським силам звільнити видатну мовознавцю з Львівської Політехніки. Мало хто зі студентів тоді став на її захист. Поширення вкрай неоковирного гасла «за свободу!» без наповнення його змістом та національними сенсами призводить заведенню молодіжної енергії на манівці, вихлопу її у беззмістовні та часто шкідливі українській національній ідеї проекти. Погляди Штикала можуть стати євшан-зіллям для принаймні частини студентства, молоді загалом. Ці тексти закликають молодь бути українцями, займати активну саме українську національну позицію, боротися проти шкідливих наднаціональних, неукраїнських впливів, що засадничо отруйні для українців.
Актуальними та корисними є також заклики Штикала до мілітаризації української свідомості, до поетів-Тиртеїв. Парадокс, але навіть вже після 3 років пекельної великої російсько-української війни бачимо заклики з боку досить великої та, на жаль, впливової «тусовки» від різних галузей культури до пацифізму, толерастії, уникнення взагалі питань війни, естетства заради естетства. Усе це руйнує душу воюючої нації, послаблює її. Запобіжником мають стати серед іншого тексти Штикала.
Штикало не шукав легких шляхів. Він був справжнім послідовником знаменитого донцовського «найбільше гнітять того, хто найменше вимагає», закликав йти уперед та перемагати всупереч складним обставинам. Погоджуюсь з тезою, що неодноразово висловлювалася упорядниками та коментаторами книги – це тільки початок осягнення життєвого шляху та ідеологічного доробку Дмитра Штикала. Впевнений, що його ім’я ще неодноразово буде лунати у різних контекстах. Зокрема, персонально для мене важливий соборницький аспект – аби про Штикала знали, його праці читали, переймалися базовими ідеями українці на півдні та сході України, за які зараз точиться найкривавіша боротьба, яку передбачав Штикало та інші ідеологи величної міжвоєнної доби.
Звісно, здебільшого наші погляди спрямовані на молодь. Що обере вона – солодкі ліволіберальні гранти, що заведуть її у чергову фрустрацію безідейності, чи героїчні ідеали високоморальної Ідеї, яку обстоював, якою жив Дмитро Штикало? Сподіваємось, що переможемо саме ми, націоналісти, і цьому будуть сприяти подальші томи різноманітних праць про українську націоналістичну ідеологію, широкого видання яких я зичу Віктору Рогу та його соратникам, посилаючи промені підтримки з українського міста Одеси.
Олександр Музичко, доктор історичних наук
Коментувати post