Ілюстративне фото
Як зазвичай, у програмі були культурно-розважальні заходи, одним із яких було відвідання російського культурного центру ім. Д. Лихачова при університеті, бо ж серед співорганізаторів був один провінційний російський педінститут. В університеті було ще кілька культурних центрів – нідерландський, польський, грецький, португальський, арабський, японський, китайський. Російський центр нічим не вразив (інших не бачили), бо все, як завжди: література, фотоальбоми, самовари, матрьошки, Гжель, Хохлома тощо.
Але один експонат зацікавив – наш рідний український куманець, який працівники центру вважали «ісконно русскім». Хай Бог простить, але не став тоді влаштовувати етнографічно-культурологічних дискусій: і через брак часу, і через те, що був представником нашого університету (і єдиним учасником з України), який мав договір про співпрацю з Великотирновським університетом, тож повівся дипломатично.
Куманець
Але для себе відзначив, що працівники центру русифікували (зросійщили? змосковщили?) зразок нашої, попри тюркську назву, ужиткової культури. То як же назвати той вплив, який чинила, та й зараз чинить сусідня країна на нашу мову й культуру?
Традиційно звернімося до словників, які, як відомо, «пишний яр, а не сумне провалля». Словник української мови в 11 томах (1970 – 1980 рр.) подає слово русифікація як однозначне, прив’язуючи його до реалій Російської імперії: зрозуміло, що в радянському словнику говорити про русифікацію радянських часів було зась : «У царській Росії – насильницьке запровадження російської мови, культури і т. ін. серед національних меншостей». Досить довго цей процес так і називався. Наприклад, відома книга українського дисидента-шістдесятника Івана Дзюби мала назву «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У відомій пісні «Вона» гурту «Плач Єремії» співається: «Та невдовзі прийде осінь, Ми усі розбіжимося По русифікованих містах».
Сучасний словник у 20 томах тлумачить це слово вже як багатозначне. Перше значення з ремаркою іст. цілком збігається зі словником радянського часу. Друге значення відсилає до реалій радянського періоду: «Сукупність дій та умов, спрямованих на поширення російської національно-політичної переваги серед народів, що входили до складу Росії (СРСР) чи перебувають у сфері її впливу, за допомогою переходу неросіян на російську мову й долучення до російської культури задля подальшої асиміляції». Третє значення є відносно новим і спричинене поширенням комп’ютерної техніки: «Пристосування програмного й апаратного забезпечення до відображення знаків російської писемності, створення російськомовного інтерфейсу».
Однак за часів незалежної України в науковій літературі й публіцистиці все частіше вживається слово зросійщення, якого, до речі, не було в одинадцятитомному словнику: «Політика зросійщення України та інших європейських територій Російської імперії: порівняльний аналіз». «Зросійщення українських імен: як Дарія стала Дар’єю». «Додому. Історія мого зросійщення«. Відповідно, постає проблема вибору між синонімами русифікація і зросійщення.
Така ж проблема постає і під час вибору між словами русизм і росіянізм, уживаними на позначення слів чи зворотів, запозичених іншими мовами з російської. Названі вище Словники української мови, укладені в різний час, демонструють зміну пріоритетів у використанні цих слів. У радянському одинадцятитомному словникові основним є слово русизм, яке тлумачиться як «слово, зворот, запозичені з російської мови іншою мовою», а слово росіянізм з позначкою рідко. відсилає до слова русизм: «Те саме, що русизм». Енциклопедія «Українська мова» (2004) містить слово русизм з таким тлумаченням: «Різновид запозичення; слово, його окремі значення, вислів, граматична форма тощо, запозичені з російської мови або утворені за її зразком». Слово росіянізм у цій енциклопедії відсутнє.
А от сучасний Словник української мови в 20 томах як основне подає слово росіянізм: «Слово або мовний зворот, запозичені з російської мови; русизм, росіїзм». Відповідно, слово русизм тлумачиться через відсилання до слова росіянізм як основного: «Те саме, що росіянізм». Точно так же тлумачиться і менш вживане слово росіїзм.
Таким чином, сучасні лексикографічні джерела пропонують принаймні три терміни на позначення російськомовних запозичень: русизм, росіянізм, росіїзм. То чому ж надати перевагу?
Відповідь на це певною мірою дає знову ж таки словник у 20 томах. У словниковій статті, де тлумачиться слово росіянізм, наведено приклад його вживання, і саме ця цитата з навчального посібника чи підручника може бути рекомендацією щодо вживання одного терміна і невживання іншого: «РОСІЯНІ́ЗМ у, ч., лінгв. Слово або мовний зворот, запозичені з російської мови; русизм, росіїзм.
Замість скалькованого іменника «русизм” є стилістично правильний варіант – росіянізм, оскільки запозичення з російської, а не руської мови (з навч. літ.)».
Справді, вживання слова русизм є недоречним принаймні з двох причин. По-перше, це запозичення з російської мови, яке можна замінити українським відповідником. По-друге, корінь рус- викликає хибну асоціацію зі словом Русь чи то в значенні назви давньої слов’янської держави, чи то як давньої назви України. А русизми не мають стосунку ні до одного, ні до іншого. Про це писав відомий український мовознавець О. Тараненко: «… по-перше (термін русизм – Ю.К.), також вважається запозиченням з російської мови, а по-друге, може вводити в оману своєю мотивацією як стосовний до «руської», а не до «російської» мови».
Подібна ситуація і зі словом русифікація, де корінь рус- може викликати такі ж асоціації зі словом Русь.
Таким чином, як нам видається, оптимальними варіантами можуть бути слова зросійщення і росіянізм, які вказують на зв’язок названих ними понять з Росією і російською мовою. Значно рідше вживаним, але цілком правильним, на думку О. Тараненка, є слово росіїзм, яке теж має право на існування. А зі словом зросійщення, за його словами, цілком успішно конкурують терміни російщування, російщення, росіянізація.
Ну а любителів чогось більш незвичного ласкаво просимо на сайт «Словотвір» (почуття гумору у відвідувачів вітається), де пропонують такі варіанти заміни запозиченого слова русизм: в’ятчизна (мабуть, від назви російського міста Вятка), московщина, москвослів’я, москворотина, московщизна, московизма, московізм, московство. Що з вище названого закріпиться в мові, покаже час і, звісно, практика, яка, як відомо, є критерієм істини.
Коментувати post